Сонячні, легкі й наповнені любов’ю вірші Олександри Прокопівни, мабуть, і не є «віршами для дітей» у класичному розумінні. Бо де закінчується дитяче сприйняття найважливішого і головного, де настає край нашому зачудуванню найпростішим і найпотаємнішим — сонцем, травою, птахами, деревами? І чому ми з віком втрачаємо цю здатність розуміти мову комах і тварин? І чи дійсно втрачаємо, чи лише приховуємо за вдаваною дорослістю свою вразливість? Книжка «Сонечка в ситі» саме про неприховану щирість, про вміння любити цей світ — легко й просто, якось по-сковородинівськи, про здатність відчувати радість, про потребу слухати, співати й танцювати. «Бо кожен, хто танцює, той росте». Сергій Жадан