У нас, гуцулів: Гуцульська проза

Міф про Гуцулію - це культурний золотий український запас. Скарб схований в горах. В скрині цього скарбу традиції, чисте повітря, шалена музика, трагедії і комедії тяжкого життя горян, старовіцкі, ще австрійські зґарди, бринза, буц, бануш, кулеша, гриби, вівці, файні, як з різдвяних відкриток, нічний тривожний шум смерек, блиск на сонці царської риби форелі, біленькі по один бік чорногірського хребта і темненькі - по другий гуцулята, Піп Іван, схованки Довбуша, скрипка Моґура, співанки баби Чу-кутихи, історії про кривавого Заведію, недалеке сусідство Влада Дракули, прикрі, але вільні жінки, вперті, але вільні хлопи і - ЛЮБОВ. Чим ближче до неба, тим ближче до Бога - до Любові. Любов як вдяка за такий файний світ. Мало кому це вдається зафіксувати на папері, в тексті. Люба-Параскевія Стринадюк, расова гуцулка із Замаґури, може і вміє. Читайте Стринадючку - і ви будете ближче до неба.